ДЕНЬ СОБОРНОСТІ І СВОБОДИ

Білорусь, Мінськ.
Уладзімеру Арлову.

ДОРОГИЙ ВЛАДЮ!
Ти телефонував позавчора, і я обіцяв написати якнайшвидше, але життя зараз таке інтенсивне, що пишу я ці рядки лише у ніч на суботу, себто за півтори доби.
В середу, коли ти телефонував, в Україні саме відзначався День Соборності. Цього дня у 1919 році дві демократичні українські держави - ЗУНР і УНР об'єдналися в одну. Втім, як історик, ти мусиш про це знати і без мене. Щоправда, вже за свого правління, два роки тому президент Янукович змінив назву - він переніс День Свободи з листопада, і приєднав до Дня Соборності. Тож минулої середи відзначалось саме таке свято: День Соборності і Свободи.
І саме цього дня на Майдані були вбиті перші протестуючі. Кажуть, що працює снайпер, чи снайпери, і дуже імовірно, що їх привезли з Росії. Так само подейкують, що в лавах спецпідрозділу "Беркут" є російські спецназівці, переодягнуті вже в українську форму. Ті спецназівці, начебто, пройшли добрий вишкіл у Чечні, і на розгонах демонстрацій опозиції в Москві. У кожному разі, поводиться "Беркут" з мітингуючими брутально: захоплених у полон людей нещадно б'ють, роздягають на морозі, беркутівці садистично фотографуються, ставлячи ногу на голову жертви. Проте, коли ці факти обнародуються (а в епоху Інтернету все обнародується моментально), у людей подібні факти викликають не страх, а лише сильнішу затятість і рішучість.
Це правда, Владю. Я буваю на Майдані практично щодня, а відколи тривають сутички на вулиці Грушевського (це вбік і вгору від Майдану, через Європейську площу, дорога на наш Кабмін і Верховну Раду, ми з тобою там гуляли в грудні 2004-го, під час Помаранчевої революції), я виходжу і на початок Грушевського. Прості кияни, навіть жінки і дівчата у шубах допомагають протестувальникам: виколупують бруківку і збирають у мішки, які потім підносять на передній край, для метальників. Зробили навіть справжню метальну катапульту. А з ручними пращами хлопці-метальники вправляються вже просто досконало - як Давид проти Голіафа! Вдалині, при стадіоні "Динамо" горять автомобільні покришки, чорний дим стелиться над Києвом. Беркутівці кидають світлошумові гранати. Звук від них різкий і неприємний, а якщо впаде близько, то й очі страждають.
Взагалі, досить багато людей вже постраждали. Дехто втратив око. На Майдані я сам бачив хлопця з перебинтованим оком.Іншому відірвало кисть руки, коли він намагався відкинути гранату. Та повернімося до перших жертв.
Справа у тому, що один з них - вірменин, вже народжений в Україні, на Дніпропетровщині. Звали його Сергій Нігоян. В Інтернеті є ролик, де цей красивий хлопчина з бородатим біблійним обличчям читає фрагменти поеми Т.Шевченка "Кавказ". Йому було лише 20 років, через бороду він виглядав трохи старшим. Тепер він - наш герой.
Другий загиблий - білорус. Михайло Жизневський з Гомеля. Пишуть, що він був в УНСО. В кожному разі, він помер за Україну. Про обох цих прекрасних хлопців, я думаю, вже можна досить багато довідатися з Інтернету. А ще я вірю, що їхніми іменами в новій Україні будуть названі вулиці. Існують же в нас вулиці Георгія Гонгадзе.
Це все до питання, хто стоїть на Майдані. Бо російська й комуністична пропаганда стверджує, ніби там самі западенці, націоналісти, бандерівці. А насправді наша соборність вже дійсно відбулася. Серед революціонерів повно людей зі Сходу й Центру. І революція наша - загальноукраїнська.
(З цього приводу пригадалося, як під час попередньої, Помаранчевої революції хтось із партії Регіонів скрушно нарікав: от, біда, столиця України в Києві, якби вона була в Донецьку, то все було б інакше...)
Атмосфера Майдану дуже сильна, енергетична. Якщо ти хоч трохи зневірився, засумував - варто вийти на Майдан, як настрій повертається. Усі заведені, готові стояти до кінця, налаштовані на перемогу. Відступати нам нікуди.
Я зробив перерву і збагнув, як багато я маю тобі про все це ще написати. І про мого студента, прекрасного молодого поета Юхима Дишканта, на якого напали "тітушки" (цей термін дивись у Вікіпедії, нема часу пояснювати), і якого разом з двома друзями спершу побили, а потім їх (не "тітушок", а трьох юнаків з вищою освітою, поета і двох музикантів!) забрала міліція, й зараз їм фабрикують справу по організації масових заворушень. Попередньо їх ув'язнили на 2 місяці, ми з друзями топталися - протестували під Дарницьким судом. І про боягузливість влади, про брехливість офіційних осіб, про підлі закони, прийняті 19 січня - ці закони обмежуть конституційні права настільки, що наша преса одразу нарекла їх, пардон, "білоруськими". І про трьох лідерів опозиції, які все ніяк не наважаться на рішучі дії - дійшло аж до того, що рядові мітингувальники посилають їх прямим текстом. Яценюк, Кличко і Тягнибок вже ходили до президента Януковича на перемовини, повернулися практично ні з чим, і сьогодні вранці Майдан наказав їм вийти з переговорного процесу. І про прибічників влади, яких організовано звозять у Маріїнський парк біля Верховної Ради, платять їм 200-500 гривень денно, щоб вони стояли з прапорами партії Регіонів на своєму обгородженому мітингу. Їх стереже міліція, не випускає з парку, а вони, бідаки, перелазять металевий паркан, щоб хоч трохи подивитися місто - багато хто з них у Києві вперше!
До речі, є прегарна історія, не знаю лише, наскільки правдива: старша жінка, киянка, записалась на такий ото "антимайданний" мітинг (думаю, в Києві теж є вербовочні пункти для прибічників влади), пішла на цей мітинг, відстояла там цілий день, слухаючи їхні промови та пісні, увечері отримала свої 200 гривень і принесла їх здати на потреби Майдану! Оце вчинок! Я б цю жінку розцілував.
Інша історія розповідає про водія - шофера автобуса при котромусь із київських театрів. Шофер цей - селюк, вахлак, начебто тупий і бездуховний. А головний режисер театру - інтелектуал, естет, ще й начебто і з напів-дисидентським минулим. Але режисер отримав телефоном розпорядження з управління культури, чи звідкись там іще, надати театральний автобус в розпорядження спецпризначенців. Він свиснув шофера і повідомив йому завдання. Той поїхав на місце збору, напакував повен автобус міліціянтів у шоломах і бронежилетах, потім повіз їх, але проїхавши пару кілометрів, у якомусь глухому місці спинив автобуса, і заявив: автобус поламався, далі не поїде. Ось так.
Ці і подібні приклади показують, яка вона різна, ця наша революція.
Янукович не погоджується на жодні вимоги опозиції - але він все-одно вже програв. Захід, щоправда, досить нерішучий щодо України, але на відверте застосування сили, на розгін Майдану влада все ж не наважується. Сподівається, що Майдан вичерпається сам собою. Але я майже певен, що цього не станеться.
Вчора і сьогодні вдень протестувальники в багатьох обласних центрах на Заході в Центрі захопили місцеві обласні адміністрації. Повстання поширюється на всю Україну. Захищати локальні "євромайдани" у Харкові, Одесі, Донецьку й Дніпропетровську вийшли футбольні фани, ультрас. І це теж дуже важливо й дуже показово.
Тим часом у мене вже третя ночі, тож я закінчую цього свого листа, щоб продовжити свої розповіді завтра.
Тримайся там. Відпиши, що у вас, і як? Знаю, що тих кількох людей, які вийшли у Мінську під посольсьво України з акцією підтримки, похапала міліція. Сподіваюсь, у них теж все вирішиться добре.
Тож чекаю твоєї відповіді. Тисну руку.
ЖЫВЕ БЕЛАРУСЬ! СЛАВА УКРАЇНІ!
Щиро твій - Ірванець

МОЇ ЕКЗЕРЗИСИ ПЕРЕКЛАДАЦЬКІ

***
Перекладав я у житті чимало. В активі маю 7 книжок, перекладених на українську з російської (3), білоруської (2) та польської (2). А нещодавно, наприкінці вересня в Луцьку пройшов перекладацький семінар під гаслом "Magnus Ducatus Poesis". Були там поети з Литви, Польщі, Білорусі, України і навіть Молдови. Я переклав (за підрядниками, чого взагалі не люблю, і роблю вкрай рідко) по кілька віршів Донатаса Петрошюса з Литви і Лео Бутнару з Молдови. Незнання мови намагався виправити (компенсувати) якимись вже своїми власними "випендрасами". Зараз оце нижче вміщаю ці свої скромні спроби. А раптом комусь воно цікаве.

ДОНАТАС ПЕТРОШЮС

(Литва)

Дзеркало

Відколи ти почав чіткіше говорити
Відколи перебрався
В країну слів
Світ у очах твоїх побляк

Тепер лише як втратиш ти дар мови
Спалахують правдиві кольори
У цьому комісі напівтонів
І вживаних ілюзій

Від прикрості а може від заздрості
Дивитися незручно на дзеркала
В яких завжди пряма
І симетрична тінь

Ти можеш переконливо віщати
Декламувати і виповідати
Свої чуття формулювати чітко
Але щоразу переможе тінь

Та чиста простота супроти твоєї
Пристрасті іменувати й характеризувати
Тією мовою препишною якої
Ніхто достоту не опанував
Зворотами яких не вільно
Зачасто й забагато уживати

Бо правда поки-що усе ж
Тобі технічно недоступна
Кінолог кінознавцеві не брат
І мову кожної поеми
Не перекласти іншою повік


Deadman
Допоки я не знав ще жодного свого
Вірша я не боявся смерті
Все ж бо мандрівка потягом
з Вільні до Ковна видавалась
нестерпною усю дорогу
пасма чорного диму
за вікном уяви мчав
на мустангу індіанин з мого племені
не потрібно було платити за квиток
червінця за червону пащу топки
не треба було вчитися читати
або лічити гави за вікном
неначе ляпки у шкільних журналах
з яких померлі кличуть вчителі
іти до дошки під якою труни
отож я й не зрікався бо не вмів
довести злочину свого ані одного
ламав я пера у чорнильних ручок
коли хотів проткнути плоть паперу
і чорну кров своїх найперших віршів
ховав і прикривався рукавами
і все не сохло зламане вітрами
гілля каштана я тоді щоліта
лишав вігвами і пагінням вільхи
я кола малював на стадіонах
чекаючи допоки приповзуть
безмежні зими
й аж до Великодня
в останньому дванадцятому класі
Христос приходив індіан хрестити
всі помирали але я щоразу
затим спросоння
опісля всього після воскресіння
ставав на ламані багатократно лижі
й ковзаючись ходив між кучугур
слідами талими племені свого
своїх учителів бо лиш вони
спроможні мої вірші прочитати
на виковзаних білих схилах цих

ПРОФЕСІЯ: РЕПОРТЕР

Нікому твоя правда не потрібна
лише стенографуй собі на місці
події те що передплатники і боси
бажають у газетах прочитати

почавши шлях через реальності пустелю
ти прихопи запас води з собою
та тільки не бери її надміру
твої рядки повинні нести спрагу
і страх чекання смерті бо лише
такі тепер людей чіпляють теми

покірність страх пристосуванство
підштовхує ретельних сходами кар’єри
та ти і на таке не здатен
тож лишишся живим втіленням нелояльності
напівприхованим агентом шкідником
у тій корпорації тиражування безликості
яка тебе властиво і годує

ти тут лише тому що по той бік брехні нема нічого
твої ж слова – це зброя і її
ти непомітно маєш передати
своїми повідомленнями для
самотніх тих борців поодиноких
за принципи за цінності й минуле
якому світить крізь імлу майбутнє
і лиш воно й відбудеться належно

Космічна одіссея 2001 року

Як таке сталось: у кінці ХХ сторіччя
досягти зірок було набагато легше
аніж тепер, у цьому сторіччі, коли
за квиток у космос прагнуть здерти
десятки мільйонів доларів; а у дитинстві
космічна подорож не коштувала ніц
- лише заплющиш очі – й ти летиш
аж до кордону Всесвіту, блукаєш
потойбіч всіх роїв сузір’їв та галактичних
туманностей, в безмежному Ніщо, а як набридне,
то ти тоді – ну як би це сказати –
дорослішаєш, йдеш у космонавти
у їх загоні ти сидиш в запасі
бо вичерпав наліт всіх світлових років,
тож як компенсацію за неможливість
здійснення вільного польоту,
ти отримуєш право легально,
коли тобі забагнеться, купити
в крамничці «Космос» у твердій і темній пачці
а потім ними заліпити стіну:
від підлоги й по наступний ступінь життя,
коли знову вчишся
непомітно витворяти
неймовірні речі

Лео БУТНАРУ

Молдова

ВОНА І ЧЕТВЕРТА СТОРІНКА ОБКЛАДИНКИ

Із книг моїх Поезія звертається до світу:
«Ось тут ось я і моє піддослідне мишеня», - каже вона
І вказує пальцем з-поміж сторінок
На моє фото
З останньої сторінки обкладинки.


TERRA PROMISSA

до останньої миті
коли розіпне тебе відчай
чи миті твого переходу
з ешафоту на ринг
ти не зрікайся нехай навіть марної
але такої потрібної тобі ілюзії
чи будь якої обіцянки можливості
якої-не-якої надії – мало
стільки скільки її у тебе під нігтями
все ж таки це іще також твоя
земля обітована

КОЛИСЬ

…коли я був іще зовсім молодим
то був
усипальницею ненароджених віршів

ПЛЮС
+

(плюс)

мініатюрний
Ісус
розіп’ятий
на
знакові
п л ю с
так
наче
сам
Себе
додає
плюс
(+)



ВЖЕ

у цьому році
на Землі
смерть зробила собі
понад двадцять мільйонів разів
аборт

я все думаю
приблизно яке ж воно
населення нашої вітчизни…

ДУМАЮЧИ ПРО БАКОВІЮ

Чую як плаче матерія
Джордже Баковія

Із загостреною увагою
на кухнях
в їдальнях
корчмах
піццеріях
фастфудах
ресторанах – чую
як чавкає матерія
поглинаючи себе саму

Іншого ж разу
коли самоіспитую себе
звертаючи увагу
на свій внутрішній стан
зауважую
як там всередині
щось ворушиться:
це…
саморуйнування…

ПРИСТРАСТІ ЗА ДОСТОЄВСЬКИМ

Господін Достоєвській був таки чоловіком відносно помірним
Не наважився піти далі пекельних пристрастей братів Карамазових
бо іще сильнішими були б пристрасті
сестер Карамазових…


СКАЗАТИ НЕМОВЛЯТІ

Тепер то чого вже марно ревти:
життя почалося…

ТАК ЩО

Чоловік настільки несвідомий
чоловік настільки легковажний
чоловік настільки безвідповідальний
що може сказати будь-що
наприклад:
безсмертя…

В ЦІ СУДНІ ДНІ

***
Є в народу російського відьми.
Вони звуться "Pussy Riot".
Їх схопили, як стали видимі,
І тепер їх судить народ.

Він питає громовим гласом,
Звідки знають своє ремесло?
Щось давно вже паленим м"ясом
Над Москвою-рікой не несло.

А вони із судом не згодні,
Бо з амвону церкви вони
Попросили Матір Господню
Їх звільнити від Сатани.

Їх привозять із буцегарні,
Їх пильнують збройні пости,
І такі вони мені гарні -
Просто погляду не відвести.

"Ми вам мізки ваші направимо!" -
Їм кликуші кричать на суді.
Особливо, як судять неправедно,
Відьми робляться гарні тоді.

Не верни у бік їхній більма,
Мій народе, бо ти ж не садист.

В нас так само є своя відьма.
Та її вже судили.
Сидить.

НЕ ЗНАЮ, ЧИ В ТЕМУ, АЛЕ...

ПІСНЯ МОЄЇ ЗАДОВБАНОСТІ

Віршів я створив таки немало -
Вистачить на декілька життів.
Та тепер про те, що задовбало,
Розповісти вам би я хотів .

Задовбали всі оті дебати,
Безкінечне сподівання змін,
А також народні депутати,
А ще більше, вибачте, Кабмін.

Задовбали мітинги і форуми,
Задовбав, аж викликає лють,
Курс, який взяли ми на реформи,
А також щоденний курс валют.

Рішення, що прийняті таємно,
Задовбали явно все-одно.
Задовбало довгожданне ЄВРО,
Ніби допоможе нам воно!

Задовбали «Шкоди» і «Хюндаї»,
Хоч на них не їздив ще ніхто,
Задовбало купувать в Китаї,
Потяги, комп’ютери й пальто.

Задовбали кобзи і цимбали,
Задовбав і реґґей, і хард-рок,
І зірки естради задовбали,
І усі, хто косять під зірок.

Задовбало в затінку й на сонці,
Поділ на правих і неправих.
Задовбали правоохоронці
І в старих мундирах, і в нових.

Задовбали всі буденні речі,
Звичні, наче з салом бутерброд.
Задовбала вічна суперечність
Двох понять: «держава» і «народ».

Тож чи варто ще низати рими?
Набридати людям – боже збав!
Відчуваю, що рядками цими
Я когось так само задовбав…

26 ТРАВНЯ

ХИМЕРНА МРІЯ
***
Давно хотілось написати про таке: друзі-євреї не раз мені розповідали, що в народі Ізраїлю є невелика група чорношкірих юдеїв. Вони довгий час жили десь чи й не в Ефіопії, зовсім занепали у плані цивілізаційному, проте зберегли віру і мову. Втративши контакт із рештою народу, вони вважали себе єдиними у світі, хто говорить на івриті й сповідує юдаїзм.
Одразу перепрошую, якщо певні факти подам спрощено й навіть перекручено – не маю ні часу, ні бажання зараз нишпорити по історичних і політичних сайтах. Та, здається, десь у 70-ті роки минулого століття Ізраїль провів безпрецедентну акцію: кілька величезних військово-транспортних «Боїнгів» здійснили посадку в абіссинських пісках, і військові ледь не силоміць зібрали своїх темношкірих одноплемінників-єдиновірців, повантажили до літаків та перевезли в Ізраїль. З цього можна зробити висновок, що плем я було не вельми численним. Хтось мені також розповідав, що живуть зараз ці чорношкірі юдеї компактно, десь на півночі держави Ізраїль, у районі міста Акко.
Тож я собі не раз пробував уявити відчуття цих людей, коли вони за годину-півтори перельоту опинилися серед своїх: у розвинутій, високотехнологічній, комфортній країні, де всі навколо розмовляють їхньою мовою і сповідують їхню релігію. Гадаю, це був шок – але шок позитивний, перемішаний з радістю й захватом.
І виходячи зі сказаного вище, я часом думаю собі: а може ми погано шукали на глобусі? Може десь на планеті, на котромусь із континентів розмістилася собі потужна, комфортна, високорозвинута, справжня Україна. Така собі, мільйонів на сто населення, з гарними містами, добрими дорогами, приязними і щирими людьми. З промисловістю, яка не забруднює довкілля, з університетами й інститутами, в яких без хабарів і подарунків викладають українським студентам українські професори, із садами та парками, в яких українські мами співають своїм дітям українських колискових. Зі своїми зірками естради та спорту, які говорять українською і під час змагань співають гімн своєї держави весь, від початку до кінця, не збиваючись. З політиками, бізнесменами, військовиками та іншою елітою, яка вирішує свої справи на благо держави й народу, і на службі, й дома говорячи українською.
І може якогось дня вони прилетять по нас, великими надсучасними літаками, сядуть на всіх наших аеродромах, і гукатимуть нам: полетіли! Ми заберемо вас туди, де всі говорять українською, моляться своєму українському Богові, читають українські книжки, слухають українську музику!
На жаль, нема такої «інакшої України» на глобусі. Маємо збудувати її тут. І піде на це життя не одного покоління.

ЧЕРГОВИЙ МІЙ ЩИРИЙ ВІРШ

Хто про що - а я собі продовжую спокійно возвеличувати величне. Й ніщо не може стати мені на перешкоді, бо коли поет знаходить належну тему, тоді вірші самі лягають на папір.
Ось тут нижче - вірш, позавчора начитаний на ТВі. Але може хтось не бачив.

***
Насамперед усім «Христос Воскрес!»
Тут не потрібно говорити більше.
Коли це свято настає, то скрізь
Всім робиться світліше і тепліше.
Ну а наступна гарна новина
Мою торкає професійну галузь.
Колись була в занепаді вона,
Але тепер і в ній приємне сталось.
Хоча чекати й довго довелось,
Ми вірили, ми підсвідомо знали,
Що у країні нашій має хтось
За гарні книги – гарні гонорари.
Колеги-літератори, агов!
Кричу я вам, зловтіхи не приховуючи,
Що зовсім не Забужко, не Курков,
І не якийсь, даруйте, Андрухович,
А вірний син донбаської землі,
Вітчизни енергійних і розумних
Винагороду за труди свої
Обчислює у шестизначних сумах.
Він, а не ви створив полицю книг,
Життя уздрів ясним і чистим зором.
Зізнайтеся – ви не читали їх,
І вас тепер пече пекучий сором!
Чого бажати ще – спитаю я,
Коли на ниві творчій так вродило,
Коли у книгах тих саме життя
Описано так чесно і правдиво,
Що навіть рафінований естет
В тих книгах свого не підточить шнобеля,
І Шведський Королівський комітет
Одноголосно їм присудить Нобеля!
Бач, навіть стіну часу протина
Письменника пророчий зір всевидящий,
Бо ж він також уклав угоду на
Майбутні твори – ще талановитіші!
Ну і окрім усього автор цей –
Великодушний, ніде правди діти:
Віддати гонорари на дітей
Пообіцяв. Щасливі ж в когось діти!

ЗА ВСІХ СКАЖУ, ЗА ВСІХ ПЕРЕБОЛІЮ

До свого сорому лише вчора я усвідомив, що ніхто з моїх побратимів-віршотворців не відгукнувся на з'їзд керівної та спрямовуючої партії, який відбувся в кінці минулого тижня. Негайно заповнюю цю прикру прогалину в укрсучлітпроцесі.


Назустріч з'їзду

А розкажіть-но ви нам, журналісти,
Представники писучої братії,
Як ми могли досі жити без з'їзду
Найголовнішої Рідної партії?
Їх є чимало, дрібних і приватних –
Вже реєструється сто тридцять третя.
Партій багато брудних і абстрактних,
Але одна є чисто конкретна!
Недоброзичливці понаповзали,
Все їм від успіхів наших не йметься.
Але вже що б там вони не казали,
Партія наша – не тільки донецька.
Є в ній львів'янин, один або двоє,
Є одесит і дніпропетровець.
Не холостий – з бронебійним набоєм
Їхній патрон Миколай-чудотворець!
Партія – наша турбота постійна,
Вічно жива незаповнена ніша.
Онде була одна – звалася «Сильна»,
Але й на сильну знайшлася сильніша.
Вже попередники зметені й змиті,
Ними політика не захаращена.
Партія наша щодня і щомиті
Всім нам являє чудо покращення!
Зміни не пройдуть повз нас непомічені.
Стали трудящі раптово збагачені.
Як розбуялось життя на Хмельниччині,
Як розквітає воно на Луганщині.
Йдуть привітання з Пхеньяна й Пекіна,
Із Бухареста і Будапешта.
Гімном партійним стане наспівана
Анною Герман пісня «Надєжда».
Що за життя, як нема ідеала,
Як безідейність весь світ огорнула!
Дякую партії, що пригадала,
Дякую партії, що повернула
Рідне, любиме, ледь призабуте:
З'їзд,партбюро, конференція, пленум.
Я поза нею не можу вже бути.
Хочу я в неї влитися членом!

НОВОРІЧНЕ ПРИВІТАННЯ

Громадяни! Електорате!
З Новим роком вітаю я вас!
Цього року ви обирати
Вже останній будете раз!

Ні до чого протестний лемент.
Перший тайм зіграли й програли.
Обиратимете парламент -
Президента ви вже обрали.

Обіцяю подальше покращення.
Нам скидати темп не пасує.
Вже сьогодні не має значення,
Хто за кого проголосує.

Я - єнакієвської породи!
В твоїм лоні я визрів і вибуяв.
З Новим роком тебе, народе!
З новим роком останніх виборів!

ДЕЩО ЖОРСТОКИЙ ВІРШ

Ось таке написалося раптом...


НА МОТТО З ОСИПА МАНДЕЛЬШТАМА

«Мы живём, под собою не чуя страны»
О.Мандельштам

Я живу й під собою не чую країни.
А населення й далі так само наївне –

Та велика і сильна частина держави,
Яка дуже не любить, щоб її ображали,

Яка важко гарує під сонцем палючим,
І не дасть обнести себе дротом колючим,

Та, що всім нам дає і вугілля, і хліба,
Та якій на футболі скандують: «Спасіба…»

Та, в якій на мотузку говорять «верьовка»,
Та, що з певністю знає, що Юлька – воровка!

Та, яка надаремно нікого не славить
Та, яку на коліна ніхто не поставить,

Та, що подарувала нам пальму Мерцалова,
І про другу державну питання поставила!

Та, з якої в прем’єри ідуть із маркшейдерів,
Та, в якій тепер люди ну дуже розсерджені,

Що аж марять повстаннями, бунтами, фрондами,
Й голодують тепер під пенсійними фондами…

Більшість з них – рядові. Не усі ж – генерали!
Їжте, очі.
Бачили, що вибирали!..

24 СЕРПНЯ

ДРУЗІ! ЦЕ СВЯТО - НАШЕ З ВАМИ! ВСІХ ВІТАЮ!!!

НА ДВАДЦЯТИЛІТНІЙ ЮВІЛЕЙ ДЕРЖАВИ UA

Нам вже давно сказати варто
Щоб це почули всі народи:
Ми януковицького ґарту,
Азаровської ми породи!

І те, що ми – не росіяни,
Усі давно і добре тямим:
Був мер столичний – марсіянин,
А потім став ізраїльтянин.

Ми дружно скопуєм городи,
Ми дружно слухаєм поради,
Ми особливої породи,
І не потрібні нам паради!

Лиш хай вони стоять над нами
Врочисті хоч не на параді –
Ті марсіяни, марсіяни,
Яких все більшає при владі!

***
Була свобода наче премія,
Немов відплата всьому злому.
Вже двадцять літ як вийшло плем’я
Із фараонського полону.

Простих шляхів нам не простелено
І кубок гіркоти не випитий –
Ми двадцять років йшли пустелею
І знов на обрії - Єгипет!

У кого б це нарешті випитати,
Куди веде ця стежка нас?
Попереду чека Єгипет
А угорі – планета Марс!..