ДЕНЬ СОБОРНОСТІ І СВОБОДИ
Білорусь, Мінськ.
Уладзімеру Арлову.
ДОРОГИЙ ВЛАДЮ!
Ти телефонував позавчора, і я обіцяв написати якнайшвидше, але життя зараз таке інтенсивне, що пишу я ці рядки лише у ніч на суботу, себто за півтори доби.
В середу, коли ти телефонував, в Україні саме відзначався День Соборності. Цього дня у 1919 році дві демократичні українські держави - ЗУНР і УНР об'єдналися в одну. Втім, як історик, ти мусиш про це знати і без мене. Щоправда, вже за свого правління, два роки тому президент Янукович змінив назву - він переніс День Свободи з листопада, і приєднав до Дня Соборності. Тож минулої середи відзначалось саме таке свято: День Соборності і Свободи.
І саме цього дня на Майдані були вбиті перші протестуючі. Кажуть, що працює снайпер, чи снайпери, і дуже імовірно, що їх привезли з Росії. Так само подейкують, що в лавах спецпідрозділу "Беркут" є російські спецназівці, переодягнуті вже в українську форму. Ті спецназівці, начебто, пройшли добрий вишкіл у Чечні, і на розгонах демонстрацій опозиції в Москві. У кожному разі, поводиться "Беркут" з мітингуючими брутально: захоплених у полон людей нещадно б'ють, роздягають на морозі, беркутівці садистично фотографуються, ставлячи ногу на голову жертви. Проте, коли ці факти обнародуються (а в епоху Інтернету все обнародується моментально), у людей подібні факти викликають не страх, а лише сильнішу затятість і рішучість.
Це правда, Владю. Я буваю на Майдані практично щодня, а відколи тривають сутички на вулиці Грушевського (це вбік і вгору від Майдану, через Європейську площу, дорога на наш Кабмін і Верховну Раду, ми з тобою там гуляли в грудні 2004-го, під час Помаранчевої революції), я виходжу і на початок Грушевського. Прості кияни, навіть жінки і дівчата у шубах допомагають протестувальникам: виколупують бруківку і збирають у мішки, які потім підносять на передній край, для метальників. Зробили навіть справжню метальну катапульту. А з ручними пращами хлопці-метальники вправляються вже просто досконало - як Давид проти Голіафа! Вдалині, при стадіоні "Динамо" горять автомобільні покришки, чорний дим стелиться над Києвом. Беркутівці кидають світлошумові гранати. Звук від них різкий і неприємний, а якщо впаде близько, то й очі страждають.
Взагалі, досить багато людей вже постраждали. Дехто втратив око. На Майдані я сам бачив хлопця з перебинтованим оком.Іншому відірвало кисть руки, коли він намагався відкинути гранату. Та повернімося до перших жертв.
Справа у тому, що один з них - вірменин, вже народжений в Україні, на Дніпропетровщині. Звали його Сергій Нігоян. В Інтернеті є ролик, де цей красивий хлопчина з бородатим біблійним обличчям читає фрагменти поеми Т.Шевченка "Кавказ". Йому було лише 20 років, через бороду він виглядав трохи старшим. Тепер він - наш герой.
Другий загиблий - білорус. Михайло Жизневський з Гомеля. Пишуть, що він був в УНСО. В кожному разі, він помер за Україну. Про обох цих прекрасних хлопців, я думаю, вже можна досить багато довідатися з Інтернету. А ще я вірю, що їхніми іменами в новій Україні будуть названі вулиці. Існують же в нас вулиці Георгія Гонгадзе.
Це все до питання, хто стоїть на Майдані. Бо російська й комуністична пропаганда стверджує, ніби там самі западенці, націоналісти, бандерівці. А насправді наша соборність вже дійсно відбулася. Серед революціонерів повно людей зі Сходу й Центру. І революція наша - загальноукраїнська.
(З цього приводу пригадалося, як під час попередньої, Помаранчевої революції хтось із партії Регіонів скрушно нарікав: от, біда, столиця України в Києві, якби вона була в Донецьку, то все було б інакше...)
Атмосфера Майдану дуже сильна, енергетична. Якщо ти хоч трохи зневірився, засумував - варто вийти на Майдан, як настрій повертається. Усі заведені, готові стояти до кінця, налаштовані на перемогу. Відступати нам нікуди.
Я зробив перерву і збагнув, як багато я маю тобі про все це ще написати. І про мого студента, прекрасного молодого поета Юхима Дишканта, на якого напали "тітушки" (цей термін дивись у Вікіпедії, нема часу пояснювати), і якого разом з двома друзями спершу побили, а потім їх (не "тітушок", а трьох юнаків з вищою освітою, поета і двох музикантів!) забрала міліція, й зараз їм фабрикують справу по організації масових заворушень. Попередньо їх ув'язнили на 2 місяці, ми з друзями топталися - протестували під Дарницьким судом. І про боягузливість влади, про брехливість офіційних осіб, про підлі закони, прийняті 19 січня - ці закони обмежуть конституційні права настільки, що наша преса одразу нарекла їх, пардон, "білоруськими". І про трьох лідерів опозиції, які все ніяк не наважаться на рішучі дії - дійшло аж до того, що рядові мітингувальники посилають їх прямим текстом. Яценюк, Кличко і Тягнибок вже ходили до президента Януковича на перемовини, повернулися практично ні з чим, і сьогодні вранці Майдан наказав їм вийти з переговорного процесу. І про прибічників влади, яких організовано звозять у Маріїнський парк біля Верховної Ради, платять їм 200-500 гривень денно, щоб вони стояли з прапорами партії Регіонів на своєму обгородженому мітингу. Їх стереже міліція, не випускає з парку, а вони, бідаки, перелазять металевий паркан, щоб хоч трохи подивитися місто - багато хто з них у Києві вперше!
До речі, є прегарна історія, не знаю лише, наскільки правдива: старша жінка, киянка, записалась на такий ото "антимайданний" мітинг (думаю, в Києві теж є вербовочні пункти для прибічників влади), пішла на цей мітинг, відстояла там цілий день, слухаючи їхні промови та пісні, увечері отримала свої 200 гривень і принесла їх здати на потреби Майдану! Оце вчинок! Я б цю жінку розцілував.
Інша історія розповідає про водія - шофера автобуса при котромусь із київських театрів. Шофер цей - селюк, вахлак, начебто тупий і бездуховний. А головний режисер театру - інтелектуал, естет, ще й начебто і з напів-дисидентським минулим. Але режисер отримав телефоном розпорядження з управління культури, чи звідкись там іще, надати театральний автобус в розпорядження спецпризначенців. Він свиснув шофера і повідомив йому завдання. Той поїхав на місце збору, напакував повен автобус міліціянтів у шоломах і бронежилетах, потім повіз їх, але проїхавши пару кілометрів, у якомусь глухому місці спинив автобуса, і заявив: автобус поламався, далі не поїде. Ось так.
Ці і подібні приклади показують, яка вона різна, ця наша революція.
Янукович не погоджується на жодні вимоги опозиції - але він все-одно вже програв. Захід, щоправда, досить нерішучий щодо України, але на відверте застосування сили, на розгін Майдану влада все ж не наважується. Сподівається, що Майдан вичерпається сам собою. Але я майже певен, що цього не станеться.
Вчора і сьогодні вдень протестувальники в багатьох обласних центрах на Заході в Центрі захопили місцеві обласні адміністрації. Повстання поширюється на всю Україну. Захищати локальні "євромайдани" у Харкові, Одесі, Донецьку й Дніпропетровську вийшли футбольні фани, ультрас. І це теж дуже важливо й дуже показово.
Тим часом у мене вже третя ночі, тож я закінчую цього свого листа, щоб продовжити свої розповіді завтра.
Тримайся там. Відпиши, що у вас, і як? Знаю, що тих кількох людей, які вийшли у Мінську під посольсьво України з акцією підтримки, похапала міліція. Сподіваюсь, у них теж все вирішиться добре.
Тож чекаю твоєї відповіді. Тисну руку.
ЖЫВЕ БЕЛАРУСЬ! СЛАВА УКРАЇНІ!
Щиро твій - Ірванець
Уладзімеру Арлову.
ДОРОГИЙ ВЛАДЮ!
Ти телефонував позавчора, і я обіцяв написати якнайшвидше, але життя зараз таке інтенсивне, що пишу я ці рядки лише у ніч на суботу, себто за півтори доби.
В середу, коли ти телефонував, в Україні саме відзначався День Соборності. Цього дня у 1919 році дві демократичні українські держави - ЗУНР і УНР об'єдналися в одну. Втім, як історик, ти мусиш про це знати і без мене. Щоправда, вже за свого правління, два роки тому президент Янукович змінив назву - він переніс День Свободи з листопада, і приєднав до Дня Соборності. Тож минулої середи відзначалось саме таке свято: День Соборності і Свободи.
І саме цього дня на Майдані були вбиті перші протестуючі. Кажуть, що працює снайпер, чи снайпери, і дуже імовірно, що їх привезли з Росії. Так само подейкують, що в лавах спецпідрозділу "Беркут" є російські спецназівці, переодягнуті вже в українську форму. Ті спецназівці, начебто, пройшли добрий вишкіл у Чечні, і на розгонах демонстрацій опозиції в Москві. У кожному разі, поводиться "Беркут" з мітингуючими брутально: захоплених у полон людей нещадно б'ють, роздягають на морозі, беркутівці садистично фотографуються, ставлячи ногу на голову жертви. Проте, коли ці факти обнародуються (а в епоху Інтернету все обнародується моментально), у людей подібні факти викликають не страх, а лише сильнішу затятість і рішучість.
Це правда, Владю. Я буваю на Майдані практично щодня, а відколи тривають сутички на вулиці Грушевського (це вбік і вгору від Майдану, через Європейську площу, дорога на наш Кабмін і Верховну Раду, ми з тобою там гуляли в грудні 2004-го, під час Помаранчевої революції), я виходжу і на початок Грушевського. Прості кияни, навіть жінки і дівчата у шубах допомагають протестувальникам: виколупують бруківку і збирають у мішки, які потім підносять на передній край, для метальників. Зробили навіть справжню метальну катапульту. А з ручними пращами хлопці-метальники вправляються вже просто досконало - як Давид проти Голіафа! Вдалині, при стадіоні "Динамо" горять автомобільні покришки, чорний дим стелиться над Києвом. Беркутівці кидають світлошумові гранати. Звук від них різкий і неприємний, а якщо впаде близько, то й очі страждають.
Взагалі, досить багато людей вже постраждали. Дехто втратив око. На Майдані я сам бачив хлопця з перебинтованим оком.Іншому відірвало кисть руки, коли він намагався відкинути гранату. Та повернімося до перших жертв.
Справа у тому, що один з них - вірменин, вже народжений в Україні, на Дніпропетровщині. Звали його Сергій Нігоян. В Інтернеті є ролик, де цей красивий хлопчина з бородатим біблійним обличчям читає фрагменти поеми Т.Шевченка "Кавказ". Йому було лише 20 років, через бороду він виглядав трохи старшим. Тепер він - наш герой.
Другий загиблий - білорус. Михайло Жизневський з Гомеля. Пишуть, що він був в УНСО. В кожному разі, він помер за Україну. Про обох цих прекрасних хлопців, я думаю, вже можна досить багато довідатися з Інтернету. А ще я вірю, що їхніми іменами в новій Україні будуть названі вулиці. Існують же в нас вулиці Георгія Гонгадзе.
Це все до питання, хто стоїть на Майдані. Бо російська й комуністична пропаганда стверджує, ніби там самі западенці, націоналісти, бандерівці. А насправді наша соборність вже дійсно відбулася. Серед революціонерів повно людей зі Сходу й Центру. І революція наша - загальноукраїнська.
(З цього приводу пригадалося, як під час попередньої, Помаранчевої революції хтось із партії Регіонів скрушно нарікав: от, біда, столиця України в Києві, якби вона була в Донецьку, то все було б інакше...)
Атмосфера Майдану дуже сильна, енергетична. Якщо ти хоч трохи зневірився, засумував - варто вийти на Майдан, як настрій повертається. Усі заведені, готові стояти до кінця, налаштовані на перемогу. Відступати нам нікуди.
Я зробив перерву і збагнув, як багато я маю тобі про все це ще написати. І про мого студента, прекрасного молодого поета Юхима Дишканта, на якого напали "тітушки" (цей термін дивись у Вікіпедії, нема часу пояснювати), і якого разом з двома друзями спершу побили, а потім їх (не "тітушок", а трьох юнаків з вищою освітою, поета і двох музикантів!) забрала міліція, й зараз їм фабрикують справу по організації масових заворушень. Попередньо їх ув'язнили на 2 місяці, ми з друзями топталися - протестували під Дарницьким судом. І про боягузливість влади, про брехливість офіційних осіб, про підлі закони, прийняті 19 січня - ці закони обмежуть конституційні права настільки, що наша преса одразу нарекла їх, пардон, "білоруськими". І про трьох лідерів опозиції, які все ніяк не наважаться на рішучі дії - дійшло аж до того, що рядові мітингувальники посилають їх прямим текстом. Яценюк, Кличко і Тягнибок вже ходили до президента Януковича на перемовини, повернулися практично ні з чим, і сьогодні вранці Майдан наказав їм вийти з переговорного процесу. І про прибічників влади, яких організовано звозять у Маріїнський парк біля Верховної Ради, платять їм 200-500 гривень денно, щоб вони стояли з прапорами партії Регіонів на своєму обгородженому мітингу. Їх стереже міліція, не випускає з парку, а вони, бідаки, перелазять металевий паркан, щоб хоч трохи подивитися місто - багато хто з них у Києві вперше!
До речі, є прегарна історія, не знаю лише, наскільки правдива: старша жінка, киянка, записалась на такий ото "антимайданний" мітинг (думаю, в Києві теж є вербовочні пункти для прибічників влади), пішла на цей мітинг, відстояла там цілий день, слухаючи їхні промови та пісні, увечері отримала свої 200 гривень і принесла їх здати на потреби Майдану! Оце вчинок! Я б цю жінку розцілував.
Інша історія розповідає про водія - шофера автобуса при котромусь із київських театрів. Шофер цей - селюк, вахлак, начебто тупий і бездуховний. А головний режисер театру - інтелектуал, естет, ще й начебто і з напів-дисидентським минулим. Але режисер отримав телефоном розпорядження з управління культури, чи звідкись там іще, надати театральний автобус в розпорядження спецпризначенців. Він свиснув шофера і повідомив йому завдання. Той поїхав на місце збору, напакував повен автобус міліціянтів у шоломах і бронежилетах, потім повіз їх, але проїхавши пару кілометрів, у якомусь глухому місці спинив автобуса, і заявив: автобус поламався, далі не поїде. Ось так.
Ці і подібні приклади показують, яка вона різна, ця наша революція.
Янукович не погоджується на жодні вимоги опозиції - але він все-одно вже програв. Захід, щоправда, досить нерішучий щодо України, але на відверте застосування сили, на розгін Майдану влада все ж не наважується. Сподівається, що Майдан вичерпається сам собою. Але я майже певен, що цього не станеться.
Вчора і сьогодні вдень протестувальники в багатьох обласних центрах на Заході в Центрі захопили місцеві обласні адміністрації. Повстання поширюється на всю Україну. Захищати локальні "євромайдани" у Харкові, Одесі, Донецьку й Дніпропетровську вийшли футбольні фани, ультрас. І це теж дуже важливо й дуже показово.
Тим часом у мене вже третя ночі, тож я закінчую цього свого листа, щоб продовжити свої розповіді завтра.
Тримайся там. Відпиши, що у вас, і як? Знаю, що тих кількох людей, які вийшли у Мінську під посольсьво України з акцією підтримки, похапала міліція. Сподіваюсь, у них теж все вирішиться добре.
Тож чекаю твоєї відповіді. Тисну руку.
ЖЫВЕ БЕЛАРУСЬ! СЛАВА УКРАЇНІ!
Щиро твій - Ірванець
